Справа в тумані ховається вершина г. Стіг                                 Травень 2006-го (на фоні Говерли й Петроса)

От і збулася іще одна маленька мрія - я нарешті покаталась на Драгобраті. Не те, щоб я там ніколи не каталась, вже не кажучи про те, що була у тих краях багато разів, але ось так, основатєльно - не було. Доводилось пару раз катнутися, проходячи повз, у поході. Востаннє 2006-го. І всі рази то було у травні. Взагалі помічено, що на Свидовці (гірський хребет, де знаходиться Драгобрат) я бувала переважно у травні, багато разів (люблю його, за озера і краєвиди), один раз, власне минулого року, серед літа (http://mijmaliuk.ucoz.ua/load/svidovec/1-1-0-47), і кілька років тому наприкінці літа, але тоді ми далі Драгобрату не зайшли - лили сильні дощі. Було разок пізньої осені, теж давно. А от взимку (ну майже, для гір рання весна - то ще майже зима) - вперше!

Сам Драгобрат, яко полонина і лижний кукорт, розташований в основному на схилах гори Стіг (1707 м) і лівіше, у сторону Жандармів і Близниць (Велика Близниця - найвища вершина Свидовця, 1881 м). Туди, до речі, тепер влаштовують тури для любителів фрірайду. Раніше це заняття було лише на свій страх і ризик. Тепер навіть вивозять ратраком - любий каприз за ваші гроші.

На полонину Драгобрат з Ясіні возять спеціальними "тарадайками" - далеко не кожному авто під силу туди випхатися. Вартість трансферу - 85-100 грн. з особи, тривалість доїзду - 45-55 хв. Місце дуже затишне, комфортне і гарне, як на мій смак, атмосфера домашня і невимушена - все як я люблю. )

Стіг з "мого" вікна                                         Вхід до нашого готелю                                 Синяк і Хом'як

Я затуляю собою Жандарми                         Говерла й Петрос                                         У тих ялинках ми теж катались

Вестибюль готелю                                         Моя кімнатка                                                 Ратрак не спить

Мешкали ми у невеличкому готельчику, 250 грн за добу з 2-разовим харчуванням. Годували до відвалу і доволі смачно. Кімната була під самим дахом (самі обрали), з вікна гарно проглядалися схили гори Стіг. Тож я мала цілодобову атракцію в обрамлені смерек: вдень - хмарки, лижники на схилах, "тарадайки" внизу, увечері - ратраки, снігоходи, зірки... А внизу протікав потічок, уночі я слухала його пісню.

Вечоріє                                                                                                          Місток і потічок біля нашого готелю

Моє вікно ввечері і вранці )                                    Сходи в нашу "голубятню"                    Близниці з Жандармами

Приїхали в суботу пообіді, устигли ще трохи покататись, розвідати територію. Був досить сильний, а головне - крижаний - вітер, особливо на вершині Стога - там узагалі було так холодно, що єдина думка після того, як зійшов з підйомника - швидко вниз! Ледве примусили себе клацнути пару кадрів на мій фотік і Ренатин телефон. А від навколишніх краєвидів перехоплювало подих! Схил щоправда такого захвату не викликав - обледенілий, місцями ледь притрушений свіжим сніжком, кататись було важко, власне гальмувати. На поворотах скрежетали, як незмащені двері. А як довелося разок упасти, то думала, що донесе до низу, ледве зупинилась.

Витяги "Вершина Карпат"                             "Дах" України                                                Заметіль

Дегустація за вечерею                                  Настоянки зліва направо: ялівець, золотий корінь, яблуко, м'ята, чорниці

За вечерею влаштували дегустацію місцевих міцних напоїв. Спати вклалися як до школи - о 21 год! )) Я, правда, ще до 22-ї втикала у вікно і слухала музику.

Наступного, недільного дня після сніданку бігом на гору - аякже, уже скучили! Каталися до упаду, принаймі я, присунула в номер на "дерев'яних" ногах, щоб запам'яталось. )

Близниці                                                                        Жандарми                      Рената заходить на посадку (в йолки)

Рената на Стозі               Я на Стозі (позаду - Жандарми)                                  Захар з Андрієм на бугелі   

Але запам'ятався більше третій день - понеділок. На повному розслабоні, з відчуттям "дембеля", я летіла з гори біля опор, намагаючись у них не врізатись... Раптом щось різко мене загальмувало (мабуть, вмерзла у схил крижинка), потім потужний бемц головою (добре, що була у шоломі!) і сиджу... під'їжджає Рената, привозить мою лижу, у мене вистачило сил трохи здивуватись, бо думала, що вона на мені. Але говорити сил не було, встати теж. Через кілька хвилин я таки піднялася, спільними зусиллями ми вчепили на мене лижу, а на обледенілому стрімкому схилі то не так просто, і я таки зсунулась донизу.

Наш готель "Згарда", моя комірчина й улюблене віконце у світ                    Камін у вестибюлі готелю

Після невеличкого відпочинку, коли перестало дзвеніти в голові, я ще таки трохи покаталась, але вже несміливо і сумно. Добре, що таке сталося хоча б наприкінці. Добре, що взагалі вціліла... Додому все одно не хотілось. Але все ж пообіді понеділка ми покинули це чарівне місце і потрохи повернулися до реального життя (навіяло пісенькою "Реальная жизнь", яку довелося не раз почути на горі, музичні смаки наших горян завжди мене дивують).