Є думка, і не лише моя, що це одне з чудес України. І нам, львів’янам, повезло, що за чим чудом не потрібно далеко їхати… Ні фото, ні слова не передадуть красу і дух того місця, потрібно побачити й відчути самому. Кожен камінь, кожна скеля видаються зачарованим велетнем, твариною чи якоюсь казковою істотою, звідусіль на вас дивляться чиїсь очі, але не прямо – мабуть, із ввічливості :) кам’яні обличчя показуються переважно у профіль. Колись давніше мені пощастило ночувати у тому місці, прямо під скелею, на м’якому килимі з моху (у спальнику, звісно). Поряд бігали соні (такі маленькі мишки), шелестіли дерева, оживали кам’яні постаті… рекомендую ;)

Скеля *Броня* у "профіль"                                                                  "Невідомі звірушки"

Влітку там багато скелелазів і туристів, особливо на вихідних. А також місцевих селян, які намагаються хоч трохи на них підзаробити. Катають на конях, проводять екскурсії, продають сувеніри. В інші пори року там теж бувають люди, але значно менше, що сприяє створенню містичного настрою і підігріває фантазію ). Найкраще – у тиші самотньо побродити між скелями… Проте заночувати на мохові просто неба у холодну пору вже проблематичніше.

Головний майдан                                                                                 Наскельний живопис (думаю, сучасний)

З "чорного входу"                                             *Колобок*                                                            *Основняк*

А ще там поряд живе мій друг Мирон, не менш дивний і незвичайний, ніж скелі, серед яких він виріс. Якось один відвідувач сказав йому: «Пощастило ж тобі народитися в такому місці!». На що Мирон розсміявся: «А це треба заслужити…».  Колись у юності він облазив всі ці камені без страховки, босоніж, по лісу теж ходить босим, розмовляє з деревами, знає кожен куточок навколишніх гір, рік і печер… А ще – якось врятував мені життя. Мабуть, маю крім нього, подякувати і цим скелям, лісам і горам, котрі зробили його безстрашним, мудрим і добрим…

Стіл для посиденьок         Вздовж *Броні*                 Мирон                               Профіль                             Коріння-сходинки

Мирон зустрів нашу банду і провів на скелі маловідомою стежиною. Довелось підніматись вгору потоком, перелазити через завали й стрибати по камінцях, щоб не втрапити у воду. Таким чином ми прийшли ніби з «чорного входу».  Потім, поступово оглядаючи скелі, дійшли до «парадного»…

                                  Переходимо ріку                                                Потоком вгору          Знову стіл

Місток                                 Вузька щілина                                          Стародавні печери                               Голова лева

На *Основняку*, справа видно *Відьму* (колись довелось там побувати * )             *Одинець* з *Основняка*

Коли наша кумпанія вдосталь нагулялася, і діло пішло до вечора, пора було вертати. Спустились тією ж дорогою. Внизу біля ріки нас уже чекав Мирон. Він якраз розпалював ватру. Ми підключились і дружно, спільними зусиллями, організували гарні посиденьки. Їхати додому не хотілося. Засиділись до пізнього вечора, збирались при світлі мобільників.

Золота осінь                                                       Так би і сиділи тут  

Перші півгодини їхали у машині мовчки, кожен переживаючи свої враження…

* - У свій першій приїзд на скелі Довбуша мені, завдяки друзям-альпіністам, довелось побувати на скелях Броня і Відьма. То було важко і незабутньо. На Відьмі ми навіть пообідали: витягли туди наплічники, розпалили вогонь... Не знаю, чи доведеться ще колись пережити таке. А от під Лялькою планую ще якось заночувати на мохові ).