Заросляк

Якось у пошуках рододендронів нас з Олегом занесло у долину Прута (http://mijmaliuk.ucoz.ua/load/dn_i_rododendroni/1-1-0-41). Колись давно я там уже була, але в дощову погоду, і якось не так яскраво вона мені запам'яталась, хоча враження навіть тоді були гарні. Але другого разу я, а особливо Олег, були просто у захопленні. І з того часу мріяли потрапити сюди знову, всіляко рекламуючи те місце близьким друзям в надії, що вони теж проникнуться цією ідеєю.

І от нарешті витягли Марію з Сашком та Катрусею у ті краї. Приїхали у Заросляк в обід і швиденько рушили лісом у долину Прута, за півгодини дійшли до водоспаду і розбили табір. Там було багато мошкари і людей, останні регулярно проходили повз нас, але ми доволі швидко адаптувалися. Навколо була красота-ляпота, і це компенсувало деякі незручності.

Багато туристів були з дітьми, у тому числі і зовсім малими - це приємно дивувало. Надвечір погода змінилася, зі сторони Чорногори посунув туман, і це було так атмосферно, що ми з Марією, Рутою і Катею надихнулися і вирішили піднятися до водоспаду, що каскадами спадав у долину, де ми стояли табором.

Ми підіймалися, а туман опускався, і невдовзі ми опинилися у ньому, це було приємно і додавало містичності навколишнім пейзажам. Водоспад ми оминули, залишили його збоку, а потому і внизу, перейшли ріку вище і ще трохи прогулялися, але недовго - все ж вечір надворі, видимість погана. Решту пригод залишили на наступний день.

Вночі спалося не дуже, якісь лисиці рохкали, притворяючись кабанами, і Сашко ходив з ліхтарем на полювання. Туман вночі розвіявся, небо було супер-зоряним. Хотілося пошвидше в гори. Але вранці мене таки зморив сон, і плани стрічати на хребті схід сонця якось плавно розвіялись.

Все ж встала рано, десь біля 7 год, в наметі стало надто тепло. Коли з'явилась Марія, я подала ідею йти на гору пошвидше, поки не дуже жарко, не надто людно, і не зібралося на дощ. Тож ми швидко перекусили і пішли. Рута пробувала повередувати, але також пішла - певно не випадало лишатися, раз Катя йде.

Було дуже сонячно і тепло, але не спекотно, і це було файно. Ми потрохи просувалися вгору, часто зупинялися, але продовжували йти вперед. Рута знову щось підкисла, мов ноги болять, жарко, мабуть не дійду... Але вирішили йти, поки всі зможем.

Так дійшли таки до витоків Прута, хоча я не була впевнена, що вдасться. Там набрали води, бо далі її вже не передбачалось, і рушили на хребет. Було вирішено, що вийдемо на Чорногірський хребет, а там кожен вирішить, чи йти на гору, чи почекати тут.

У Марії піднявся тиск, їй стало зле, але вона героїчно дотягнула до хребта. Поривалась навіть йти далі, але розум переміг порив, і це було правильно. Дуже важливо вміти вчасно зупинитись. Діти трохи перепочили, і ми почали останній підйом.

Катя йшла легко, Рута пленталась, але йшла, хоча могла залишитись з Марією. Піднялись на вершину, походили-пофоткались, і вниз. Залишатись серед дня на Говерлі довше не особливо комфортно - почуваєшся наче на площі Ринок. А я не особливо люблю людні місця. Та й Марія внизу чекала.

Униз Рута вже скакала як коза, Катя чемно йшла зі мною. Марія під вершиною вже зачекалась, сказала, що ми забарились. Тож ми швиденько доїли свої запаси і пішли донизу. Дорога назад звісно була вдвічі коротшою, тобто швидшою. Але ми ще зайшли (нарешті!) на водоспад.

Я ще зранку вдягнула купальник в надії там скупатись, і нарешті дійшло й до того. Катя теж мала купальник, тож ми полізли у фонтан (так я вперто називала той водоспад) разом. Рута й Марія завстидалися, бо були без купальників, а в долині було кілька груп людей, могли надійти. Та й знизу, де бродить купа туристів, водоспад гарно проглядається. Наші тати нас бачили.

Коли ми повернулись, Олег та Сашко теж зібралися на водоспад. Але на водоспаді щось так і не з'явились, і взагалі довго не з'являлись, і ми зробили висновок, що вони пішли на Говерлу. Так воно й було. 

На самій вершині їх застала негода. Погода різко змінилась, навіяло грізні хмари і пішов... град. Тож донизу вони бігли, а у спину їм сікли градини розміром з ніготь великого пальця. Поки добігли до водоспаду, опади припинились, трохи зблиснуло сонце, з'явилась веселка. Тож тати вирішили й собі скупнутись у фонтані. Там ми їх нарешті й побачили.

Фото татусів на Говерлі можна подивитися тамочки: http://mijmaliuk.ucoz.ua/publ/ruta_na_goverli/1-1-0-107, туточки не помістились.

Ми ж з Марією, коли налетів град, не знали за що хапатися. Швиденько закидали речі до намету, заганяли дітей, відгортали воду, закривались від негоди як могли. Добре, що намет був великий, і можна було відносно комфортно перечекати грозу.

З почуттям виконаного обов'язку ми всі зібралися вечеряти з виглядом на веселку, калюжі вже трохи підсохли, аж тут знову дощ! Але це ні разу не зіпсувало нам ні настрою, ні вечері. І спалося цієї ночі краще.

Вранці знову було ясно й тепло. Дівчата барахтались у ріці. Ми сушили мокрі речі й потрохи збирались. Я сходила до водоспаду іншою стежкою, у розвідку, заодно й знову скупалась. По небу час від часу пропливали підозрілі хмари, тож ми таки зібралися і пішли, поки дощ знову не намочив висушені речі. Пора повертатися додому.

У Заросляку ми вирішили ще трохи затриматись, пообідати, сувенірів підкупити, особливо медальки :) і взагалі побути ще трохи тут...