|
|
В категории материалов: 55
Показано материалов: 31-40 | Страницы: « 1 2 3 4 5 6 » |
Сортировать по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Завантаженням ·
Переглядам
Щось давно тут гір не було, але краще хоч щось... )
Спонтанно поїхали у неділю до Жовкви, маю я симпатію до того містечка, із симетричним правильним плануванням та архітектурним ансамблем європейського рівня... тю ти, через ту нездалу політику це вже як анекдот звучить... |
Подруга Рената хотіла поїхати кудись на вихідні. Попередній план ночівлі в наметах був одностайно відкинутий з причини підхворкуватості частини команди та холодних ночей.
Вирішили поїхати кудись на один день. Недовго думали і поїхали по ближнім замкам. Спочатку планувався Олеський з Підгорецьким, на прохання Ренати до нього долучили ще й Золочівський, щоб уже повністю охопити нашу "золоту підкову".
Вхід до Олеського замку Рів навколо Підгорецького замку Внутрішній двір Золочівського замку із Китайським палацом
|
Рівно через тиждень нас знову занесло в Тустань ). Історія така: мали їхати з друзями до Кам*янецького водоспаду, поблизу якого перебував у спортивному таборі їх син Захар. На прохання тренера відвідини Захара відмінились, тож постало питання: куди податися? – авто є, всі чотири сторони теж на місці... |
Колись... не так уже й давно, але все ж, я випадково потрапила на Фестиваль середньовічної культури на Урицьких скелях, котрий виявився власне першим фестивалем "Тустань", кажися, то було у 2006-му..
Самі Урицькі скелі я тоді також побачила вперше, і головна увага припала їм, а не самому фестивалю, котрий був таким собі фоном для мого знайомства зі скелями. До того ж, я приїхала з великою шумною компанією лише на кілька годин, з великою "поляною" зі собов (для мене взагалі загадка, навіщо було з тим усім і відповідною "програмою" їхати так далеко ), але я тішуся, що мала змогу познайомитися з Тустаню).
Лицарські бої та решта розваг я бачила одним оком, а от музична сцена запам*яталась краще, оскільки зустріла там знайомих музикантів, з якими після їх виступу ще раз пішла на оглядини скель. Якось так нам добре пішли оглядини ), і взагалі час промайнув як одна хвилина... Одним словом, коли ми повернулись до нашої/моєї/тобто моїх друзів "поляни", щоб троха їх розважити музикою, а заодно пригостити музикантів, моє товариство сиділо вже на сумках і з докором дивилося мені прямо в очі )). Був уже вечір, і пора до Львова...
Минулого року я знову потрапила на Урицькі скелі, вже після фестивалю. За кілька років там відбулись деякі зміни: стежки виклали дошками, перекрили прохід між скелями, де стежина доволі стрімко вилася вгору, нагорі зробили настил з парканчиком, частокіл примайстрували місцями і таке... Репорт про ту поїздку є кількома матеріалами нижче.
Такий короткий екскурс в "історію" ).
"Тустань-2013", лицарські турніри: двобій вдень Кінні змагання ввечері |
Поки Рута з моїми батьками ще на морі, я поспішила в гори знову. Олег цього разу вирішив залишитись з котами ).
Мій гірський товариш Юра відгукнувся на мій "клич" і запропонував закарпатський хребет Пішконя, який давно маячив на "бекграунді" моєї пам*яті, оскільки був відвіданий кілька років тому в дощі й тумані і залишився в голові як "незарах." До того ж пару років тому я бачила його масив з Колочави, коли ходила на Стримбу і Красну, і от – дочекався, я йду... )
Колочава з Пішконі |
Не пройшло і кілька місяців, як ми знову спромоглися вибратись у гори... Нагода слушна – Рута традиційно на морі з бабою-дідом, погода помірна... от тільки коти! Але подолали і цю перешкоду – друзі погодились зайти погодувати. А також іншу: у черзі за квитками довідалися, що улюблений електропотяг Львів-Мукачево знову змінив графік і уже поїхав у гори, на автостанції потрібного автобуса не передбачалося, квитків на потяг Одеса-Ужгород не було. Але ми попросилися – і нас взяли...
Воловець |
Відкриття сезону цього року ДУЖЕ забарилось. Так, що вже навіть слово НАРЕШТІ не відображає того відчуття, яке переживає людина, яка після тривалої перерви вирвалась у гори...
|
Багато разів чула від свого друга Мирона про Набивки, на які він любить ходити. Спочатку я взагалі не уявляла собі, де це. Згодом, коли почала нарешті орієнтуватись у горах, приблизно вже уявляла собі, де. Але навіть подумати не могла, що це та ж сама вершина, на яку і я люблю ходити (з легкої руки мого іншого товариша по горах), і яку ми називали Зелемінь. Про те, що це не Зелемінь, я дізналася невдовзі перед тим, збираючись на Кудрявець... І от. Виявляється – це Набивки, а ніякий не Зелемінь чи Зелем*янка, хоча хребет Зелем*янка дійсно пролягає там – так пише на мапі.
На горизонті по центру плоска вершина – Набивки Зліва найвища точка – вершина Парашки
|
Треба було кудись сходити на один день. Тобто кудись в гори. Куди ж іще як не в Сколівські Бескиди? Оскільки ніхто з команди не був на Кудрявці (аж дивно!), тож вирушили туди за наступним маршрутом, запозиченим на безкрайніх просторах інету. Вертались через вершину Зелемін, назву якої я раніше успішно плутала з хребтом Зелем*янка.
|
Випала нагода покачумати серед тижня, махнули з друзями на Урицькі скелі, оглянути відоме наскельне місто-фортецю Тустань. Якось, кілька років тому, я вже бувала тут, на однойменному фестивалі, але серед маси народу і подій оглянути толком саму пам*ятку природи й архітектури не вийшло...
Тож виїхали ми у четвер. Чи довго, чи недовго їхали, а таки приїхали. 22 км дороги від повороту в Дубині на Корчин до, власне, фортеці – яма на ямі... Ну і всілякі взірці народної творчості при дорозі. )
|
|  |
